В Далекій Країні жила дівчина. Ніби така, як всі...Працювала зрання до ночі у своїй господі, намагалася, щоб все було до ладу. Доглядала хвору маму, огортаючи її ласкою та турботою. І не було в її очах смутку, а пісня бриніла в серці і на вустах. Дивувалися нею люди, що жили в селі, та й розповідали іншим:
– Дивна...І краси не має, і на ногу кульгає, а співає і сміється, та усіх вітає, ніби джерельце із-під землі б’ється...
Одного разу оголосив Цар тієї Країни велике свято, бо Син Його повернувся з далекої дороги. І кожен, хто прийде до палацу на свято, міг загадати одне бажання, яке обов’язково буде виконане, бо така воля Царя!!!
Прийшла дівчина до мами за порадою:
– Чи йти мені до палацу? Адже йти туди далеко, а ти, мамусю, з ліжка не встаєш, як будеш цілий день без мене?!!!
Усміхнулась матуся загадково:
– Я знаю,що тобі, сонечко моє, треба йти... І нехай збудеться бажання твого серця!!!
Рано-раненько вирушила дівчина до палацу. За селом десь узялися злючі пси. Вона лише рукою махнула – геть! – і зграя розбіглася. Але натомість, як надокучливі пси, прибігли в голову думки: « І чого туди йти, ще й так далеко? Он вдома мама сама буде цілий день... І натомишся так, що й завтра нічого не зможеш робити... Он на себе подивись, та ж до палацу тільки найкращі поприходять...». Дівчина розгублено зупинилася, озирнулася... І враз забринів мамин голос: «І нехай збудеться бажання твого серця!!!» Вона поспішила дорогою, роздумуючи, яке ж то бажання її серця...
– Щоб у неї завжди були сили працювати?
– Щоб мама була здорова?
– Щоб мати гарний стан і чудовий одяг?
.....................................................................
Думки бігли, випереджаючи одна одну, але бажання серця серед них не було...
Дівчина зупинилася перепочити біля джерела, попила з долоньки солодку воду і враз згадала...Насправді вона ніколи цього і не забувала...Це лише ці надокучливі думки хотіли збити її з пантелику!!!
Це було дуже давно... Вона тоді була ще маленькою дівчинкою. Мама відправила її до цього джерела, бо вода тут була найчистіша й найсмачніша...
Неподалік зупинилася дорожня карета, і юнак попросив напитися. Його очі були наповнені дивним світлом. Потім дівчинка дізналася, що це Принц від’їжджав у далеку дорогу...
...Дівчина радісно засміялася, бо враз зрозуміла бажання свого серця: «Лиш на одну мить подивитися Принцові в очі...»
До палацу вона прийшла на диво швидко. Перед нею привітно відчинили браму, і дівчина, трохи розгублена, але щаслива, опинилася на величезному подвір’ї біля царського палацу. Вона озиралася навколо, і її серце починало відчувати атмосферу свята.
– Царю!!! Я така вдячна Тобі, що Ти оголосив це чудове свято!!! – тихесенько прошепотіла дівчина.
Юнки кликали її в танок, хизувалися наймоднішим убранням і найдорогоціннішими прикрасами, пригощали різноманітними наїдками та найсолодшими напоями... Тільки побажай!!! І люди на площі насолоджувалися своїми бажаннями...
Але дівчина пішла до палацу. Вона хвилювалася, чи пропустять її у тронну залу. На диво, двері перед нею так само привітно відчинилися. Кілька хвилин вона навіть з місця не могла зрушити, бо атмосфера свята тут була в багато разів щільніша, ніж на площі перед палацом.
Дівчина повільно рушила до царського престолу, поклонилася й тихенько присіла збоку біля височенних мармурових сходинок. Роздивлялася. Дивувалася. Раділа. І мріяла...
До тронної зали приходили люди. Вони були якісь не такі, як ті, що бу-ли на площі... Принц часто сходив униз, щоб зустріти і привітати новопри-булих. А дівчина думала: “От Він буде проходити мимо мене і ненароком гляне на мене, я побачу Його очі і моє бажання виповниться...” Але Він не поглянув...
Всіх запросили до святкового столу. Цар і Принц також сіли за стіл. Дівчина, ніяковіючи, запиталася у царського слуги, чи може вона прислуговувати людям за цим столом. І – о, диво – їй дозволили!!! Прислуговуючи за столом, дівчина враз зрозуміла, чим відрізняються всі ці люди, що прийшли до тронної зали, від тих, хто був на площі. Вони прийшли сюди не просто, щоб задовольнити якесь своє особисте бажання. Вони просто бажали спілкуватися з Царем та Його Сином. У цьому була велика радість і насолода... Та думки про Його погляд не покидали дівчину. Вона мріяла: «От я буду прислуговувати, і випадково Він гляне на мене. Я побачу Його очі – й бажання моє здійсниться...». Але Він так і не поглянув на дівчину...
Заграла прекрасна музика. Дівчина стояла за колоною і знову мріяла: «От Він буде танцювати з найгарнішими дівчатами, і я побачу Його очі...». Музика любові й радості переповнювала залу...Це було незрівнянно!!! Але вона так і не зустрілася з Принцем очима...
Дівчина знову сіла збоку біля височенних мармурових сходинок. Стіни палацу були прозорі і було добре видно подвір’я та всіх людей на ньому. Цар та Його Син з любов’ю дивилися на людей. Їм було не байдуже, які в людей бажання, які вчинки і яке життя... Дівчина відчувала, що, навіть не зазирнувши в очі Принца, починає розуміти Його серце. Їй було так затишно і добре...
Але раптом вона побачила, що день хилиться до вечора. Треба йти додому. Дівчина встала, повернулася до престолу, щоб востаннє подивитися на Царя і Його Сина. Маленька сльозинка покотилася по щоці... Раптом до неї підійшов царський слуга і сказав:
– Дівчино, Цар запитує, яке твоє бажання.
Вона розуміла,що це її остання можливість, тому, прогнавши усякий сором і страх, вигукнула:
– Я бажаю тільки на одну мить подивитися в очі Принцові!!!
Тоді царський слуга взяв її за руку та допоміг зійти сходами на престол.
Дівчина побачила усміхнене, привітне обличчя Принца, Його очі, сяючі й чомусь такі знайомі... Радість наповнила її серце. Вона відступила крок назад, вклонилася Цареві: «Дякую». Враз знітилась, засоромилась, прудко збігла по сходах, ніби пташка, майнула з палацу... Бігла додому, співаючи й таюцюючи, а щастя розквітало в її серці... Лише на півдорозі вона зрозуміла, що біжить і танцює, бо нога більше не кульгає і не болить. Здивована й щаслива, дівчина увійшла в село. На вулиці чомусь було багато людей. Вони давали дівчині дорогу, вітаючись і кланяючись... Вона ще більше здивувалась і раптом побачила, що на ній зодягнене чудове вбрання, навіть краще за те, яким хизувалися юнки перед царським палацом... Дівчина зайшла до себе на подвір’я. О!!! Ще одне диво!!! Мама стояла на ганку, здорова і усміхнена.
– Донечко, а в нас гості...
Нічого не розуміючи, вона зайшла в кімнату і побачила... Принца й царського слугу.
Принц взяв її за руки, подивився у вічі й сказав: «Бажанням твого серця було лише на одну мить подивитися в мої очі, а бажання серця мого – щоб ця мить тривала вічно!!!”
Комментарий автора: Дух Святий!!! Мій щирий друже!!! Я дуже вдячна Тобі, що Ти розповів мені цю дивну історію, показав її і... допоміг записати.
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Прочитано 6662 раза. Голосов 8. Средняя оценка: 4.5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Галю,дякую!!! Дух Святий не лише розповів, показав і допоміг тобі записати цю історію, а ще й благословив Своїм помазанням її тут, на сайті. Я так плакала, вона мене дуже схвилювала. Дякую тобі, сестричко, за твою працю. Вона не марна у Господа і ти це знаєш!!!Благослови тебе Господь!!! Комментарий автора: За все дякую Господові!!!
Один день из жизни школы боевых искусств - Наталия Минаева Меч. Это интересно
Древнейшие бронзовые мечи (9-8 вв. до н.э.)
Рубящее и колющее длинноклинковое (до 1,5 м.) оружие с прямым обоюдоострым клинком. Бронзовый меч появился во 2 тысячелетии до н. э., железный - в начале 1 тысячелетия до н.э. Длина их была не более 70 см. Эфес меча состоит из рукояти, гарды (обычно типа крестовина) и головки. У некоторых мечей гарда может иметь форму круга, а головка представлять собой набалдашник. В качестве дополнительных элементов защиты руки отдельные мечи имеют дужки и лангет (небольшой щиток для защиты большого пальца). Рукоять обычно делается из дерева и оплетается проволокой (либо выполняется целиком из металла). Головка представляет собой металлический шарик, который может иметь шляпку (расклепанный конец хвостовика).
Крестовины меча двоякого рода: прямые и с опущенными концами. Меч с крестовинами второго типа наиболее пригодны для рубки с коня. В процессе развития, в зависимости и от оборонительного вооружения, и от приемов боя, форма меча изменялась.
Заподноевропейский меч 15-16 вв.
После падения Римской империи и до выделения рыцарской конницы в главную ударную силу на поле брани, то есть в период с 6 по 10 вв., длинный меч стал массовым оружием во всем регионе. Ведущим типом меча в этот период стал каролингский, названный так в честь правящей во Франции династии Каролингов. Такие мечи, широко распространенные во всей Европе, были длиной 80 - 90 см, шириной 5-6 см и имели прямой клинок, который мог быть как обоюдоострым, так и иметь одностороннюю заточку и скошенное в одну сторону острие.
Скандинавский меч, который еще называют норманским, очень хорошо подходил рослым и физически сильным викингам. Он был достаточно толстым в поперечнике, имел очень массивный противовес (у некоторых мечей размером почти с кулак) и небольшую гарду (или вообще не имел ее). Некоторые мечи имели на навершии крюк или небольшой крюкообразный клинок, которым можно было атаковать противника, уведя в сторону его меч основным клинком.
Мечи 9 - 10 вв. имеют ровный широкий клинок, закругленный к концу, и являются только рубящим оружием. Мечи 11 - 12 вв. с заостренными концами и слегка сужающимися книзу клинками имеют значение не только рубящего оружия, но и колющего. Мечи изготовляли из железа и сварочного булата. В конце 12 в. рукоять меча удлиняется настолько, что позволяет действовать двумя руками. В этот период мечи имеют заточенные у острия клинки, способные проникать сквозь сочленения доспехов.
Ножны у меча деревянные и покрываются кожей или материей и привязываются к поясной портупее на перевязи, каждый конец которой, разрезанный на ремни, образует плетеное кожаное кольцо.
Ремни эти обычно покрыты бархатом, шелком и шиты золотом, а иногда украшены финифтью. К этому времени относится появление рыцарского оружия. Рыцарские мечи выделяются своей красотой, считаясь благородным оружием. В продолжение месяцев их оставляли лежать на алтарях, они участвовали в литургии, их благословляли священники и даже освящали. Лучшие хранились в сокровищницах монастырей под алтарями, на могилах своих бывших владетелей. Им дают имена, как это делалось еще во времена Каролингов; при инвеституре, короновании, посвящении они участвуют в церемонии в силу строго соблюдаемого завета. Их происхождению часто приписывали сверхъестественный характер; некоторые из них якобы обладали волшебными свойствами.
В первой четверти 14 в., после внедрения латного доспеха, клинок рыцарского меча стал длиннее, что увеличивало силу его удара и дистанцию. Так появился полутораручный меч, сначала в Германии, потом - в Англии, затем - в остальных странах Западной Европы.
Европейский меч 14-16 вв.
Классический рыцарский длинный меч окончательно оформился к 13 в. Средняя длина его клинка составляла 75 - 80 см, максимальная - 90 см. меч был плоский, шириной 5 см и имел долы. Гардой служила простая перекладина, дужки которой могли незначительно загибаться вверх. Рукоять, рассчитанная на одну ладонь, имела в длину 10 см. Заканчивалась она навершием-противовесом, которое очень часто использовалось как тайник для хранения какой-нибудь христианской реликвии, повышающей "святость" меча и боевые качества его владельца. Поэтому рыцари навершие в бою не использовали. Вес меча составлял 1,25 - 1,8 кг.
В настоящее время, согласно европейской классификации, под коротким мечом понимается меч длиной до 60 см (2 фута), длинным - от 60 до 115 см (2 - 3,5 фута), полутораручным - 115 - 145 см (3,5 - 4,5 фута), двуручным - больше 5 футов, то есть 152 см. Клинок последнего был шириной 5 - 6 см. Длина его рукояти составляла около 30 см, весил он от 3,5 до 5 кг. Двуручный же "тяжелый меч" весил до 8 кг и мог доходить в длину до 2 м.
Русский меч
На Руси меч являлся дорогостоящим предметом вооружения, часто передавался от отца к сыну. Мечи 10-12 вв. имеют клинок длиной около 100 см, шириной 4 - 6 см, толщиной средней части клинка 3 - 6 мм. Переход в 14 - 15 вв. от кольчуги к наборным доспехам повлиял и на эволюцию меча. Доспехи в бою легче было проколоть, чем разрубить. Поэтому прежнее рубящее действие меча заменяется в 14 в. на колюще-рубящее. Мечи становятся длиннее (до 120 - 140 см). Их рукоять делают большой, крестовину - прямой и длинной (до 26 см). На клинке меча появляются трехрядные долы
